prosto uryvok.
...але з часом тягар з хитросплетених армованих замків ставав нестерпним. він каменем висів на серці й заважав дихати. хоча самого серця більше не було. залишився лише рожевий попіл, якого розвіяли вітром й люди, які зараз його вдихають. я існувала у світі, а світ продовжував існувати без мене. вони виплакали чашку?ванну?море? їхні сльози поверталися в мої очі. я затуляла очі руками, змахуючи їхні сльози. дарма, що мої сльози були уявними. дарма, що мої очі були сухими. хто з нас виплакав більше сліз? я хотіла врятувати, захистити кожного, сховати їх у запасну кишеньку мого твідового пальта, сказати їм, що вони в безпеці й все гаразд. слухати стукіт їхніх сердець. чи битимуться вони в унісон? чи зможе акапельне звучання усіх цих сердець, які вміють любити до нестями, зруйнувати оті міцні армовані грати моїх глибоко похованих мрій та сподівань?.. #lvivgram
#lvivgram
|
